У голодному1932-му,невеличкий на зріст хлопчина на ім’я Тімка (так його звали
батьки),пішов до школи,яка на той час знаходилася на обійсті Свириди Фадея та
Ганни.У школі навчався шість років,після закінчення якої з старшим братом
Василем та сестрою Лідою допомагали батькам у господарці.
У 1940 році,будучи підлітком,пішов працювати на дорогу(тепер Київська)трактористом.
Почалась війна…У село прийшли німці.Життя ставало нестерпним.Молодий Тимофій залишався біля батьків і
продовжував займатися сільським господарством.
У березні 1944 року Іван та Степанина провели свого сина в армію.Спочатку хлопець потрапив в Пемзу,потім на фронт в Білорусію.В червні
пішов на фронт в Вітебск. В липні,молодий,відважний солдат отримав поранення через яке місяць провів в санроті.А серце все кликало до бою.Згодом повернувся
назад в військову частину і пішли до Риги. У вересні Іван отримав друге дуже важке поранення в груди,лікуватися довелося в Москві у воєнному госпіталі протягом двох місяців.Молодого солдата ні на мить не покидали думки про своїх рідних,які день і ніч чекали про нього звісточки.Писав батькам не всю правду щоб не засмучувати.
Після госпіталя попав в Польщу (Бєловосток) у запасний полк.Пробув близько місяця,а потім перевели в восьмий танковий корпус.
На початку 1945-го перейшли через Віслу і дійшли до Гданська,там і отримав орден Червоної Зірки.
10 квітня 1945 року був нагороджений медаллю за взяття Кінецберга(тепер Калінінград).
У травні потрапив до пн.Германії,де перебував до закінчення війни.
У жовтні 1945 року повернувся в Білорусію,жили в лісі,копали землянки і в них зимували.
Теплого весняного 1948-го повернувся з війни у своє рідне село. Спочатку було дуже важко адаптуватися,весь час переслідували страшні уривки того страшного,як тепер здається, кіна,жахливі сни приходили щоночі.Але час гоїть рани…Згодом
влаштувався трактористом,возив з Сестрятина ліс.
У 1951році одружився з Грицайчук Ольгою Романівною,жителькою с. Засів.Виховали двох дітей- Миколу Тимофійовича(1952 р.н.)та Галину Тимофіївну(1956
р.н.).У цьому ж самому році пішов працювати робітником на залізницю,де пропрацював тридцять п’ять років.
З 1985 року перебуває на заслуженому відпочинку і лише іноді переповідає свої фронтові історії своїй дружині Ользі з якою вони разом майже шістдесят.
Нагороди:
*Орден Червоної Зірки
*Орден Великої вітчизняної війни
*Орден за
мужність
* Медаль за взяття Кінецберга (10.04.1945)
*Ювілейні медалі